Блог м.Андрушівка, Житомирщина
Online Translate

Интернет реклама УБС
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















Історична Андрушівщина. 1. Андрушівська земля у стародавню добу

На території Житомирщини археологами відкрито і досліджено близько 50 стоянок первісних людей, які жили тут у період давнього кам’яного віку (сто тисяч років тому). Ще більше – 140 – винайдено поселень давніх людей неолітичної епохи. Це свідчить про поступове розселення людей, зростання їх чисельності. У період енеоліту (мідно-кам’яного віку_ існувала яскрава трипільська культура. Пам’ятки цієї культури у значній кількості відкриті археологами на Правобережній Україні і, зокрема, на Житомирщині: у Коростишівському, Житомирському, Бердичівському, Ружинському, Попільнянському та інших районах. Хоча на Андрушівщині трипільських поселень вченими не зафіксовано, проте цілком можна припустити їх існування. На жаль, в археологічному відношенні Андрушівщина досліджена ще недостатньо. Одним з найдавніших поселень на території нашого краю є поселення, віднайдене археологами на околиці Андрушівки (в напрямку Гардишівки). Тут жили люди у пізній період бронзового віку. Це було плем’я білогрудівської культури. На території Житомирщини вчені зафіксували понад 20 поселень цієї археологічної культури, яка існувала понад три тисячі років тому.
На Андрушівському поселенні дослідники знайшли уламки ліпного посуду, крем’яні скребки, кам’яні сокири. Тут мешкали люди дуже довго: серед вищезгаданих знахідок давнішнього часу археологи натрапили на речі, які датують раннім залізним віком (Х – VІІ століття до н.е.) – це період існування чорноліської культури, племена якої населяли Середнє Подніпров’я і, зокрема, територію Андрушівщини. Вчені вважають ці племена праслов’янськими. У цей час внаслідок збільшення чисельності населення загострюється суперництво за територію господарювання, зростає необхідність захисту матеріальних цінностей. Тому ці племена зводять земляні укріплення навколо своїх поселень – таким чином з’являються городища. Це був час, коли на українських землях мешкали прийшлі племена кіммерійців. Вірогідно, саме вони почали першими обробляти залізо, а від них спосіб виготовлення залізних речей пізніше запозичило місцеве населення – племена чорноліської культури.
У VІІ столітті до нашої ери кіммерійців витіснили також прийшлі іраномовні племена скіфів. Вони обклали даниною місцевий люд. На території Андрушівщини віднайдено городища ранньоскифського часу – біля сіл Стара Котельня, Іванків, на північно-західній околиці Андрушівки зафіксоване курганне поховання. Палеоантрополог Т.С. Кондукторова так характеризує зовнішній вигляд людини лісостепової зони тієї епохи: невелике, вузьке, трохи видовжене обличчя, вузький ніс, зріст жінок – 160,4 см., чоловіків – 167,7 см.
За триста років до початку нової ери скіфи втратили своє панування – їх витіснили на південь, на Кримський півострів, сармати. Останні невдовзі починають здійснювати набіги на східні римські провінції. Рим змушений був споруджувати оборонні укріплення, які дістали назву Траянових валів (бо будувалися у період влади імператора Траяна). Землеробські племена лісостепу запозичили це, і також насипали подібні земляні укріплення, які у нас називають Змієвими валами. Проходили вони і по території Андрушівщини, залишки яких збереглися біля кількох сіл – Гарапівки, Нової і Старої Котельні та Яроповичів.
Будувати їх почали племена Зарубинецької культури у ІІ – ІІІ ст. н.е., а продовжили, вже у більших масштабах, племена черняхівської культури. Ці племена підтримували торгівельні зв’язки з римськими провінціями. Про це, зокрема, свідчить віднайдений на місці поселення людей черняхівської культури біля сучасного с. Гарапівка Андрушівського району скарб римських монет. В першому тисячолітті до нашої ери і на початку нової ери місцеве населення підтримувало також контакти з грецькими містами Північного Причорномор’я. І цей подвійний греко-римський вплив ми можемо прослідкувати на прикладі поховального обряду того часу. Як відзначав відомий дослідник пам’яток черняхівської культури І.С. Винокур: «Звичай супроводу покійника окремими екземплярами римських монет міг з’явитися у лісостепових племен ІІ – V ст. н.е. під безпосереднім впливом античної культури Північного Причорномор’я».
Поселення племен черняхівської культури, як правило, розміщувалися поблизу річок, займали площу в кілька гектарів. Вони будували наземні житла, середній розмір яких становив 4х8 м. Ці наземні глинобитні будівлі мали дві кімнати, в одній з яких була піч. Археологи на місцях поселень цієї культури знаходять у значній кількості фрагменти ліпного, а також уже виготовленого з допомогою гончарного круга посуду, трапляються часто глиняні пряслиця і грузила від ткацького верстата, уламки римського посуду, римські монети.
У другій половині ІV століття анти, носії черняхівської культури, яких М.С. Грушевський вважав праслов’янами, зазнавши поразки у військовому протистоянні з готами, входять до складу Готського військово-політичного об’єднання, яке невдовзі, у 375 році, розпалося внаслідок навали гуннів. Згодом, після того як прокотилася далі на захід хвиля гунської навали, давньослов’янські племена черняхівської культури об’єднуються в Антський військовий союз. Остання документальна згадка про антів пов’язана з масовим наступом аварів 602 року, який і призвів до розпаду Антського військового союзу.
VІІІ – ІХ ст. більшість вчених вважає переддержавним періодом в історії східних слов’ян. У цей час виникають союзи племен, про які є літописні згадки – це об’єднання полян, древлян, сіверян, уличів, тиверців, бужан і т.д. – загалом 14 союзів.
Місцеве населення того часу вчені відносять до спільноти, якій були характерні риси Лука-Райковецької культури. Дослідник історії слов’ян А.П. Томашівський зафіксував понад 120 поселень цієї культури на сучасній території Житомирщини .
Населення цієї культури, як правило, селилося на берегах річок, обов’язково на підвищенні. Житла їхні були правильної прямокутної форми, глинобитні з дерев’яним каркасом. Долівка заглиблена на 40 сантиметрів, хоча й нерідко і на глибину один метр. Ці напівземлянки були невеликі за площею – в середньому 10-15 кв.м. На місцях поселень віднаходять значну кількість фрагментів глиняного посуду, виготовленого як способом ліплення, так і з допомогою гончарного круга, залізні ножі, скляне намисто.
Вже у цей час з’являються укріплені поселення. Археологи зафіксували близько 20 таких поселень на території Древлянської землі, зокрема 16 – на теренах сучасної Житомирщини. Серед них називають укріплене поселення, віднайдене поблизу теперішнього села Яроповичі . Хоча, слід зауважити, що межі земель, які займали древляни, поляни, уличі та ін., не можна чітко окреслити. Розташування Андрушівщини на стику цих вищезгаданих племен зумовлює труднощі у питанні, до якої групи слов’янських племен їх варто віднести. Як порубіжжя різних союзів племен, цей край увібрав у себе їхні загальні риси. У цьому полягає складна специфіка нашого регіону.
Відомий археолог Б.А. Звіздецький так описує типовий для того часу вигляд укріпленого поселення. Городище було оточене ровом завширшки 6 метрів і глибиною понад 2 метри. Зовнішній край рову додатково зміцнювали кам’яними брилами. Подібний вигляд мало укріплене поселення поблизу села Яроповичі. У літописі воно згадується як город Ярополча під 1160 роком.
Територія сучасної Андрушівщини досить пізно перейшла під владу Київського князя. Адже це приєднання здійснювалось примусовим способом – як тоді писали: «примучити». У 937-940 рр. воєвода Великого князя київського Ігоря Свенельд вів боротьбу у цих краях з місцевим населенням. Поширенню влади Києва на південь у часи князювання Святослава Ігоревича перешкодили печеніги, які почали раз-у-раз нападати на руські землі, їм вдалося взяти повністю під свій контроль територію Лісостепу і утримувати його понад 80 років. Тільки Ярослав Мудрий, остаточно розбивши печенігів 1037 року, перебрав у свої руки владу на цих землях.
Однак наприкінці ХІ століття новою загрозою стали напади половців. І, можливо, вдалося б уникнути загострення відносин з ними, якби не дії київського князя Святополка Ізяславича. До нього 1093 року половецький хан Тугоркан надіслав послів з пропозицією миру, а князь ув’язнив їх. Це призвело до тривалої війни з половцями. Пізніше він з ними замирився, навіть одружився з дочкою Тугоркана. У подальшому, в період князівських міжусобиць, деякі князі вдавалися до військової допомоги з боку половців, однак це тільки поглиблювало процес розпаду Київської держави на окремі землі-князівства. Як результат – Русь не змогла відбити напад монголо-татар. І в подальшому, перебуваючи у стані бездержавності, руські землі були тереном панування чужинців, під владою золотоординців.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук


Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
website 7 из 10 на основе 56 оценок. 30 пользовательских отзывов.