Блог м.Андрушівка, Житомирщина
Online Translate

Интернет реклама УБС
Статистика сайта


Відвідувачі за останні 24 години















Історична Андрушівщина. 8. Повоєнна відбудова району

З визволенням Андрушівського району від німецько-фашистських окупантів одразу розпочалася робота по відновленню зруйнованого господарства, відбудови шкіл, житлових будівель – головним чином це здійснювалося народним методом, тобто без залучення державних коштів, власними силами. Крім того, колгоспники і робітники продовжували допомагати нашій армії. Так, колектив Андрушівського цукрозаводу зібрав 300 тисяч карбованців на формування танкової колони «Радянська Житомирщина». Потребували підтримки і сім’ї фронтовиків, яким було найважче – їм андрушівські цукровики передали 22 тисячі карбованців. Отак, підтримуючи один одного, долали труднощі і незгоди. Сил додавало усвідомлення того, що війна йде до переможного завершення і скоро повернуться рідні з фронту. Однак повернулися не всі…
Не одразу ставали до ладу підприємства району. Першим запрацював Андрушівський цукрозавод – вже у січні 1944 року. Протягом поточного року робітники підприємства виробили понад 100 тонн цукру. Очолював тоді завод В.І. Гриневич. Невдовзі запрацював і Червоненський цукрозавод під керівництвом В.П. Мехеди. Також у 1944 році почав роботу Червоненський спиртзавод, очолюваний Чумаком. Це підприємство виконало виробничий план на 124%. На початку січня 1946 р. запрацював Андрушівський спиртзавод. Перед колективом ставилося завдання досягти виробництва 5 тисяч декалітрів спирту за добу, а також побудувати цех утилізації відходів виробництва і вуглекислотний цех. У той час завод очолював М. Котляренко. У відбудовчий період 1944-1945 рр. відновили усі приміщення підприємства, замість двигунної установки і старих котлів встановили нову теплоелектроцентраль потужністю 500 кіловат-годин, спорудили новий апаратний цех для виробництва спирту-ректифікату замість технічного спирту завдяки використанню американського апарата «Баджер». Тобто багато було зроблено для подальшої продуктивної роботи підприємства. Директор спиртзаводу М. Котляренко у газеті «Соціалістичний шлях» за 1 січня 1946 р. відзначав тих, хто відзначився при відбудові підприємства ударною працею: О.Д. Мазуна, С.А. Березового, Л.С. Скрижицького, В. Броницького, С.Л. Кравця, М.Г. Заржицького, Т. Фоміна, П.С. Головіна, Б.О. Рудякевича.
Запрацював уже і Андрушівський маслозавод, який очолювала тоді К. Федосева. Кожної зими здійснювалася заготівля льоду для підприємства. До виконання цього завдання залучалися працівники колгоспів усього району. Так. 12 грудня 1945 р. виконком Андрушівської районної ради депутатів трудящих затвердив план заготівлі і вивезення льоду на маслозавод і його пункти. За планом потрібно було заготовити 1500 кубометрів льоду. План довели кожній сільраді і колгоспу. Завдання мали виконати до 15 січня 1946 р. Однак наприкінці січня 1946 р. більшість колгоспів ще й не розпочали цієї роботи. Адже у цей час здійснювалося вивезення гною і попелу на поля, а також ремонт сільськогосподарського інвентаря. Робочих рук і так не вистачало. Вивезенням гною своїми коровами (!) займалися переважно жінки, а чоловіки лагодили реманент.
Як повідомляв у газеті «Соціалістичний шлях» голова сільської ради с. Забара С. Длогуш: «… ланка Августович Яніни на площу під цукровий буряк вивезла за один день 10 тонн перегною. Не відстає і ланка Длогуш Марії, яка за один день вивезла 9 тонн перегною. Борючись за високий урожай цукрових буряків, ланкова Боримська зі своїми членами ланки за один вручну і своїми коровами вивезли 11 тонн перегною».
Хоча не всюди було добре. Так, С. Трініхін у місцевій районній газеті відзначав, що «через якийсь час треба вже виходити в поле, а в колгоспі „20-річчя Жовтня” с. Нехворощ живе тягло не приготовлене. Коні та воли не закріплені за їздовими, по акту не передані. Виснажені коні не поставлені на відпочинок. Правління колгоспу (голова артілі т. Бобель) зайнялося питанням залучення корів колгоспників до роботи. Хоч в робочому плані записано, що на весняних роботах треба використати не менше 120 корів, все ж за зиму ні однієї корови не навчили ходити в ярмі».
Техніки не вистачало. Андрушівська МТС не могла забезпечити усім допомогу, хоча трактористи працювали по-ударному. Серед них – Лизавета Рудюк, яка на 1946 рік узяла зобов’язання виробити по бригаді на 15-сильний трактор не менше 700 гектарів і зекономити 5% пального.
Наприкінці січня 1946 р. Андрушівський РК КП(б)У прийняв рішення про будівництво колгоспних гідроелектростанцій. Планувалося спорудити електростанції у колгоспах: «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), «Червоний прапор» (с. Іванків), ім. Куйбишева (с. Гардишівка), «Жовтень» (С. Малі Мошківці), ім. Чкалова (с. Гальчин). Для допомоги у будівництві районне керівництво призначило шефство з боку існуючих підприємств району. Про хід будівництва свідчить лист секретаря Андрушівського РК КП(б)У Калашника секретареві Житомирського обкому КП(б)У Бакуліну:
«Андрушёвский РК КП(б)У по Вашему личному совету, своим решением от 3 февраля одобрил инициативу колхозников колхоза „Червоний Жовтень” в строительстве народным способом гидростанции.
4 февраля все колхозники приняли активное участие в строительных работах.
Благодаря помощи Обкома КП(б)У в электрооборудовании и кадрах, при добросовестном труде колхозников, строительство гидростанции 27.02.1946 г. Было закончено и электростанция пущена в действие. 110 электролампочек освещают дома колхозников и учреждений с. Староселье.
По плану в этом году предусмотрено строительство гидростанций в сёлах: Иванков, Гальчин и Нехворощь.
Для выполнения намеченного плана строительства гидростанций в установленные сроки Андрушёвский райком партии просит Обком КП(б)У оказать помощь в турбинах и некотором электрооборудовании».
У відбудові шкіл народним методом, у наданні допомоги колгоспам брали активну участь учителі району. Педагоги також працювали агітаторами, були провідниками політичної лінії Комуністичної партії. Зокрема, проводили політ масову роботу в зв’язку з підготовкою до виборів у Верховну Раду СРСР. Про це велася мова на січневій учительській конференції. Директор школи с. Старої Котельні Скиба розповів про те. Як учителі працюють з виборцями села. Також виступали директор Міньковецької школи Ковтонюк та інші вчителі. Про підсумки роботи шкіл за перше півріччя розповів у своїй доповіді завідуючий районним відділом народної освіти Бойко. Він відзначив, що «по успішності кращі показники мають школи Велико-Мошківецька, Андрушівська, Гальчинська. Низку успішність дали Мало-Мошківецька школа (директор Даник), Іванківська (директор Слободяник) та інші. Сумлінно працювали вчителі В.Ю. Павлівська, М.І. Менчиць (Андрушівська середня школа), Ю.Х. Ткачук (Старо-Котельнянська школа), Вінциславська (Гардишівська школа). Вони й добилися гарних успіхів». Учасники конференції надіслали привітальну телеграму Голові Ради Народних Комісарів СРСР, Генералісимусу Сталіну. До речі, І.В. Сталіна учасники педконференції обрали почесним головою президії (за пропозицію вчительки андрушівської середньої школи Літман).
Серед кращих педагогів Андрушівщини, як уже згадувалося вище, була В.Ю. Павлівська. Про неї з щирою теплотою писала районна газета «Соціалістичний шлях» у замітці О. Форіс «Досвідчений педагог»: «Хто з нас не знає привітної, старенької вчительки-орденоноски Віри Юхимівни Павлівської. 42 роки своєї трудової діяльності віддала вона школі. 30 років працює в Андрушівський школі. За ці роки Віра Юхимівна навчила грамоті до 2000 дітей. Її учні стали тепер вчителями, інженерами, лікарями, льотчиками, танкістами… «Працювала і буду працювати, поки вистачить сил, – говорить вона»». Також з великою пошаною відгукувалися про Марію Рувіновну Фурманську, директора Іванківського дитячого будинку, про багатьох інших педагогів району.
У день 8 березня 1946 р. районна газета відзначала невтомних трудівниць. Серед них – Поліну Михайлівну Накоп’юк, яка з 1922 р. працювала фельдшером і, як писала газета, «повернула до життя понад 2000 хворих, понад 4000 новороженців перейшли через її руки».
Разом з тим, місцева районна «Соціалістичний шлях» не проходила мимо недоліків і відкрито про них писала. Зокрема, у замітці «Чарівний місток» О. Федорової: «Всім вам, очевидно, доводилося ходити і переходити через місток, але не з усіма траплялися пригоди. Щоб довго не говорити, розкажу вам про „чарівний місток”, що є в Андрушівці. Найбільше тудою, звичайно, доводиться ходити учням та вчителям. Ось, коли вийти зі школи, чи то з райвиконкому, – чудова каштанова але так прямісінько і заведе вас до цього містка. Тут ви станете і замислитесь, як його перейти. Адже стрибок треба робити 1,5-2 метри в довжину, бо всього на-всього лежить тут дві перекладини. Не кожний з нас вміє стрибати. Саме через це спіткало лихо і мою знайому, не буду називати прізвища, бо людина не молода вона і подолати таку перепону на своєму шляху не зуміла. Скажу лише, що ледве-ледве вибралася вона спід того містка.
Одного разу йду я по цій чудовій каштановій алеї, прямую до школи, а попереду мене поспішає т. Яцик (скажу вам, між іншим, що це зав. відділом комунального господарства). Він поспішає, а я за ним. Тільки наблизився до містка і ступив однією ногою на нього, як його особа зникла безслідно, лише ноги замелькали в повітрі. В душі моїй похололо. Стала я і замислилась: іти далі, чи повернутись. Дивлюсь, висовується спід містка т. Яцик. Оглянувся навкруги і як чкурнув, то лише п’яти показав. Тепер він ніколи не ходить сюдою, а далеко обходить цей «чарівний» міст. Обходить т. Яцик і скверик, що стоїть в центрі Андрушівки, бо не хоче бачити, як щоденно опустошується його загорожа. Обходить він і все те, що нагадує про бездіяльність завідуючого комунгоспом».
Або, для прикладу, замітка В. Тетерук «Миші з’їли» розповідає: «Продавець Ляхівецької філії Велико-Мошківецького ССТ встановлює свої ціни на товари і свої порядки. За кілограм цукерок він бере 10 крб. 60 коп., замість 8 крб. 60 коп.
Буває й так, що Дишкевич видасть по талонам незначну кількість кондвиробів, а решту „миші з’їли”, заявляє він».
Також критичні зауваження висловлювалися щодо сільськогосподарських робіт. Так, П. Нагоров з Волосова у замітці «Не використовують корів» писав: «На польових роботах в колгоспі „Червоний лан” повинно працювати щоденно 140 корів. Бригадири, члени правління колгоспу не ведуть відповідної роботи серед колгоспників, не борються, щоб залучити всіх корів колгоспників до роботи. На полі працює всього 40-45 корів.
Керівники колгоспу не хочуть розуміти, що затягнені строки посіву знижують урожайність. Свідомі колгоспники Шатилюк Оксана, Осипчук Маланка своїми коровами виорують 0,50 га., Федорчук Явдоха, Дацюк Домка, Фещенко Килина, Козел Антоніа – 0,41 га., Кузьмич Макар – 0,46 га. і інші. Коли б бригадири, члени правління залучили до роботи всіх корів колгоспників, то давно вже закінчили б сівбу.
Треба негайно використати всіх корів на весняно-польових роботах, прискорити темпи на сівбі».
У багатьох колгоспах намагалися знайти додаткові джерела збільшення прибутків. З цією метою у с. Старій Котельні вирішили збудувати цегельний завод. Будівельна бригада в кількості 14 працівників розпочала роботу. Одночасно виробляли цеглу-сирець, якої на початок червня 1946 р. було заготовлено 25000 штук. А у колгоспі «Червоний трактор» с. Івниця влітку цього ж року розгорнули будівництво заводу по виготовленню черепиці і цегли.
Наприкінці червня 1946 р. розпочалося будівництво шосейної дороги Андрушівка – Червоне. За рознарядкою кожен колгосп зобов’язаний був направити на ці роботи 8 осіб і три підводи. Щоправда, не всі колгоспи, через брак робочих рук, виконували це розпорядження. Однак, не всі наявні працівники колгоспу виходили на роботу. Зокрема, як повідомляв Г. Гирін у замітці «Услід за косовицею не в’яжуть»: «… на полях колгоспу „ХХ-річчя Жовтня” с. Нехворощ повинні щоденно працювати 70 косарів, а працюють лише 50. Що робить решта косарів, бригадири не знають. З працездатних 553 колгоспників на роботу виходять 95 чоловік. Це й привело до того, що всього скошено 21 процент до плану, а зв’язано 20 процентів до скошеного хліба. Відсутня дисципліна в колгоспі. Голова артілі т. Бобель тільки руками розводить, нічого не робить для прискорення жнив. Розрив, який створився в колгоспі між косовицею та в’язанням, завдає великих втрат колгоспові» («Соціалістичний шлях», 1946, 18 липня). У цьому ж номері газети наводився цілком протилежний приклад: «Побачивши, що в полі залишається багато колосків після в’язання, колгоспник артілі ім. Молотова с. Зарубинці Машталір Йосип вирішив загрібати їх залізними боронами. Так він і зробив. Це дало гарні результати. За короткий строк Машталір згріб колоски на площі 100 гектарів». Так як і в 1945 р., в 1946 р. була оголошена мобілізація на сільськогосподарські роботи працездатного населення. Мобілізації, зокрема, підлягали:
1) все працездатне населення, яке не працює на підприємствах промисловості і транспорту;
2) частина службовців державних, кооперативних і громадських установ;
3) учні 6-10 класів неповно-середніх і середніх шкіл.
Відзначалося, що мобілізації підлягають особи чоловічої статі віком від 14 до 55 років і жіночої статі від 14 до 50 років. Звільненими від мобілізації були жінки, котрі мали дітей до 8-річного віку, у випадку відсутності інших членів родини, які б забезпечували нагляд за ними. Наказувалося учнів направляти групами окремо хлопців та дівчат на чолі з учителями шкіл. Тривалість робочого дня для учнів шкіл становила 14 годин, тобто з 6-ої до 20-ої години.
Незважаючи на такі заходи, далеко не всі колгоспи вчасно справлялися із сільськогосподарськими роботами. Коли на 10 жовтня 1946 р. колгосп «Червоний Жовтень» (с. Старосілля), імені Орджонікідзе (с. Яроповичі), імені Будьонного (с. Лясівка), імені Калініна (с. Забара) та імені Чапаєва (с. Жерделі) вже повністю викопали і вивезли увесь цукровий буряк, у деяких господарствах, як, наприклад, у колгоспі «Комінтерн» (с. Вербів) тільки 56%. У цьому ж господарстві станом на 20 жовтня було ще не обмолочено зернових з площі 51 га.
Ударно працювали робітники Андрушівського цукрозаводу. Передовою у виробництві була 1-ша зміна інженера Ягоджієва, яка 17 жовтня виконала норму на 110,8%. Ця зміна щодня переробляла майже 3 тисячі центнерів цукрових буряків.
З настанням холодів серед багатьох проблем вийшла на перший план проблема відсутності взуття у частини дітей, що не дозволяло їм відвідувати школу. Як відзначав завпед школи у селі Степок Л. Зубчук, «при колгоспі „Червона Зірка” відкрито шевську майстерню. У ній працюють кращі майстри села Онищук Іван, Ковтонюк. Правління артілі і особисто голова артілі тов. Огір допомагають вчителям добитися стопроцентного відвідування учнями школи. Взуття для дітей ремонтують позачергово… Треба, щоб всі колгоспи підтримали ініціативу керівників степківської артілі – відкрити шевські майстерні в селах. Це допоможе піднести відвідування учнями шкіл».
Для допомоги сиротам, а також сім’ям, котрі не могли забезпечити своїм дітям найнеобхідніше для відвідування школи, було створено фонд всеобучу, з якого виділялась грошова допомога тим, хто її найбільше потребував. Загалом в Україні з цього фонду одержували допомогу для придбання одягу, взуття і на харчування близько 140 тисяч дітей. У районі на допомогу дітям-сиротам зібрали 1000 крб.
1946 р. Указом Президії Верховної Ради УРСР було перейменовано: село Війтівці – у Мостове, хутір Радгосп Лебединецької сільради – у хутір Грушки, хутір Радгосп Ляхівецької сільради – у хутір Вербівка, а село Ляхівці – у Глинівці.
1947 р. розпочався у приготуваннях до весняних польових робіт. У колгоспах проводили затримання снігу, лагодили інвентар. Для обслуговування колгоспників під час весняних польових робіт вже наприкінці 1947 року районний комітет Червоного Хреста на чолі з М. Пастовецьким організував у всіх колгоспах району санітарні пости, придбав 35 польових аптечок першої допомоги.
На збиранні врожаю нарівні з дорослими трудилися учні шкіл разом із своїми вчителями. Так. Учні 40-го класу Глинівецької школи з перших днів стали біля жниварки. Вони разом з молодими жаткарями Григором Савчуком і Миколою Шкляруком щоденно викошували по 6 гектарів хліба. Багато школярів працювали на підбиранні і згрібанні колосків. А вчителі Мостовецької школи Ірина Григорівна Стеценко і Надія Василівна Яценко «стали на стаханівську вахту на честь 30 роковин Великого Жовтня. Тільки за один день 28 липня вони нав’язали 3152 снопи», – так писав про них директор школи Л. Сніхівський.
У відповідь колгоспи допомагали школам. У с. Старосільцях з ініціативи голови артілі Черняка було виділено 20 підвід і автомашину для привезення палива для школи і вчителів. Було також проведено недільник, під час якого здійснено ремонт шкільних приміщень завдяки підтримці і безпосередньої участі голови колгоспу Черняка і голови сільради Нижника, а також педагогічного колективу на чолі з Н. Суботенко.
21 грудня 1947 р. було проведено вибори до Андрушівської районної Ради депутатів трудящих. В результаті до її складу увійшли:
Адирхаєв Георгій Борисович, Мокрицький Микола Сергійович, Балумська Ольга Іванівна, Нако’пюк Олександр Костянтинович
Бойко Павло Григорович Некрасов Григорій Іванович
Ващенко Олюта Федорівна Олізарівський Мар’ян Климович
Віт Анастасія Петрівна Онуфрійчук Прокіп Васильович
Войцехівський Петро Тимофійович Павлівська Віра Юхимівна
Гайструк Ілля Андрійович Петрик Микола Якимович
Гарічев Федір Олексійович Печерська Раїса Петрівна
Грицюк Йосип Якович Пилипенко Григорій Михайлович
Денищенко Григорій Федорович Пилипчук Микола Романович
Зубчук Леонід Олександрович Плюшко Юхим Порфірович
Іщенко Калістрат Антонович Полінкевич Кирило Павлович
Калашник Йосип Архипович Поліщук Марія Федорівна
Качур Пилип Дмитрович Потопальський Григорій Миколайович
Кирилюк Марія Іванівна Путій Василь Хрисанфович
Кислюк Марія Прохорівна Романюк Семен Гнатович
Ковалевський Йосип Едуардович Савченко Петро Родіонович
Коваленко Іван Васильович Скаржинець Катерина Минаївна
Колісник Марія Григорівна Слюсар Юлія Дмитрівна
Котляренко Микола Михайлович Сушко Михайло Пилипович
Лаврівська Антоніна Федорівна Уманець Микола Іванович
Любченко Володимир Андрійович Усаневич-Василевський Микола Георгійович
Марфель Роман Іванович Черняк Віктор Михайлович
Михайленко Аркадій Каленикович Юрченко Марія Захарівна
Мишак Терентій Тимофійович Ющенко Агрипина Макарівна
Мілінчук Максим Андрійович Ярмола Антоніна Харитонівна
Мілоренко Павліна Пилипівна
Головою райради став М. П. Сушко.
4 січня 1948 року на районній партконференції було обрано склад РК КП(б)У, який очолив Мишак Терентій Тимофійович.
Члени РК КП(б)У:
Адирхаєв Г.Б. Кравченко Д.Н. Прохорчук Я.А.
Бойко П.Г. Кулакова М.Ф. Путій В.Х.
Вишнівецький Д.Ф. Любченко В.А. Савченко П.Р.
Войцехівський П.Т. Михайленко А.К. Сеніч В.Ф.
Волуйко С.А. Мишак Т.Т. Скляр С.С.
Дем’яненко І.І. Міщанчук І.Г. Стефанович М.У.
Єльцов П.А. Некрасов Г.І. Урбановський А.Г.
Коваленко І.В. Новаковець С.Д. Ус В.В.
Котляренко М.М. Пилипенко Г.М. Хміль О.М.
Кошкіна П.Д. Черняк В.М.

Махорін Геннадій Леонідович, кандидат історичних наук


Интернет реклама УБС

Интернет реклама УБС
website 7 из 10 на основе 71 оценок. 23 пользовательских отзывов.