Blog c.andrushevka, Zhytomyr
Online oversætte

Internet reklame UBU
Statistikker for stedet


Besøgende til sidst 24 timer















Stadig trivožat′ hjerte erindringer

11 April — International dag for befrielsen af fanger i de nazistiske koncentrationslejre

Om 66 år er gået siden da, som den store patriotiske krig endte, de evigt smertefulde tags i menneskelige skæbner, hjerter, og mange — høj stigmatisering på kroppen. Стоїть таке і на руці нашої односельчанки, великої трудівниці і усіма шанованої жінки Надії Олексіївни Яцик (дівоче прізвище Горбач), якій довелося пройти через німецькі концтабори і вижити. У їх родині підростало четверо дітей. Надія була найстаршою. Закінчивши шість класів, пішла разом з батьком працювати різноробочою на невеликий лісопильний завод, що був тоді в Нехворощі. А тутвійна. І досі стає моторошно, коли згадує, який страх охопив, коли почули оту страшну звістку. Батько пішов на фронт. В селі фашисти влаштовували облави на юнаків і дівчат, виловлювали ночами, som dyret, щоб відправити до Німеччини. В 1941-ому спіймали і Надію, разом з іншими дівчатами посадили на віз і повезли в Бердичів, але їй вдалося втекти по дорозі… Вдруге, у липні 1942-го, уже не відкрутилася: в Бердичеві посадили в товарняк і повезли в Польщу. В дорозі їли сухий пайок, бо води не давали. Гнітили важкі думки, лякала невідомість. Висадили їх неподалік Кракова, де один заможний поляк відібрав 20 piger, аби працювали на нього. Не з медом було, вирішила втікати будь-що. Спіймали, посадили у в’язницю, а восени 1942-го відправили непокірну в концтабір міста Аушвіц, де терпіла знущання до січня 1945, а потім був страшний Бухенвальд. Смугастий одяг, дерев’яне взуття, баланда з брюкви, в кожному з бараків жило по 600 mand. Постійно стояв страшний сморід з крематорію, де спалювали хворих, бо їх ніхто не лікував. Отож молила Бога, аби не захворіти, бо то був кінець. А євреїв там спалювали партіями, вели ніби до лазні… Не існувало ні прізвищ, ні імен, лише табірний номер. У неї на обох руках вибито 22487. Цей номер ще й тепер будить страшні спогади. На власні очі бачила Надія Олексіївна смерть, насилля, звіряче катування. Витримала все: і приниження, і важку працю. А дім, рідне село снились ночами. Їх звільнили в квітні 1945-го, а додому потрапила аж у червні. Небагатьом в’язням із тих 100 тисяч мучеників нацистського концентраційного табору Бухенвальд судилось вижити. Але життя було до Надії Горбач прихильним, бо вона, сильна духом, вижила, повернулася до рідної домівки. Працювала на полі, потім стала дояркою. I 1946 році вийшла заміж, народила і виховала п’ять прекрасних дочок. Ними живе і радіє, og endnu — внуками, правнуками.

Андрій Устименко,
студент Житомирського держуніверситету ім. Og. Frank


Internet reklame UBU

Internet reklame UBU
hjemmeside 10 fra 10 på grundlag af 76 evalueringer. 31 brugeranmeldelser.