This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.
Blogi c.andrushevka, Zhytomyr
Online kääntää

Internet mainonta UBU
Sivuston tilastot


Kävijöitä viime 24 tuntia















Afganskoї vіjni road

Kanssa 1979 mennessä 1989 рік в Афганістані інтернаціональний обов’язок виконували 160 тисяч українських воїнів. 3 tuhansia 360 солдатів додому з цієї війни не повернулися (3 tuhansia 280 українців загинули, 80 зникли безвісти). Півтора року проходив там дійсну військову службу і Микола Васильович ДРАПАК.

Провівши сина в армію, мама молила Бога, щоб додому повернувся живим і здоровим. Виходець з робітничої сім’ї, дев’ятнадцятирічний юнак спочатку служив у Ленінакані, що у Вірменії, а потім за кермом вантажівки півтора року їздив крутими дорогами чужої країни. Бував у Кабулі, Кундузі, Кандагарі, Баграмі, Мазарі-Шаріф та багатьох інших містах далекого і чужого Афганістану.
Півроку підвозив пальне з бази на точки. Пізніше доставляв нашим воїнам боєприпаси та продукти.
Прямовисні скелі та урвища, дороги, завалені камінням, Sun, яке розпікало повітря так, що й дихати важко, а пальці, обпечені об гарячий метал машини, — цього не забути ніколи. Його КАМаз не раз потрапляв під обстріл “духів”, кожен з рейсів був смертельно небезпечним. А вижити в складних умовах допомагали вірна солдатська дружба і взаємовиручка.
Микола Васильович не любить розповідати про свою військову службу, бо важкі спогади, розтривоживши душу і серце, ще довго зринають у пам’яті.
…Tässä 1988 році після демобілізації повернувя додому, у своє рідне село Кривче, що у Борщівському районі Тернопільської області, працював водієм. Пізніше сестра Світлана покликала до себе, на Житомирщину, звідки пішов вчитися в Одеську духовну семінарію.
Завзятому й працьовитому, щирому і чесному юнаку запала в серце чорноока красуня-односельчанка, яка вчилася на економіста-бухгалтера в Київському інституті народного господарства. Незабаром побралися. І ось понад вісімнадцять років Микола Васильович та Олександра Михайлівна Драпаки живуть і працюють в Новій Котельні.
Hän — місцевий священик, вонасільський голова. Підросли вже й діткиНаталя навчається в Житомирському фармацевтичному коледжі, а Святославшколяр. Батьки змалечку привчили сина й доньку до праці, вони допомагають не лише по господарству, а й під час ремонту церкви, адже дерев’яний храм потребує неабияких коштів та догляду.
В селі про цю сім’ю говорять лише гарні і теплі слова, дякують за поради і підтримку.
Моя розповідь про старшого сержанта, афганця Драпака Миколу Васильовича буде не повною, коли не скажу про те, що вже багато років поспіль він, місцевий священик, щоліта, у вільний від основної роботи час, сідає за кермо автомобіля і відвозить на елеватор щедрий врожай з новокотельнянських ланів. Не цурається й іншої роботи.
Запитати у М. Tässä. Драпака, чому він став священиком, я не посміла, бо розумію, що у людини, яка пройшла пекло афганської війни, в серці завжди була віра у Всевишнього, то чому б щодня не служити Йому вірою і правдою.

Maria Oleksiuk
Uutiset Andrušìvŝini


Internet mainonta UBU

Internet mainonta UBU
sivusto 8 Alkaen 10 perusteella 57 arvioinnit. 27 Käyttäjien arvostelut.