Його поезія, як зорі, світла

В читальному залі районної бібліотеки відбулася чергова зустріч членів клубу любителів поезії «Берізка». Цього разу засідання шанувальників поетичного слова було присвячене творчості Андрія Малишка, 100-річчя з дня народження якого відзначалося в літературних колах 14 November.
Сам інтер’єр залу, в якому проходило зібрання, налаштовував присутніх на ліричний лад, бо прикрашений був букетами осінніх квітів, на стіні яскравою веселкою кольорів, оригінальними візерунками цвіли вишиті рушники — невід’ємний атрибут української оселі, її споконвічний оберіг.
На видному місці стояв стіл, а на ньому — портрет ювіляра Андрія Самійловича Малишка, поряд — його поетичний доробок.
Відкрила засідання працівник районної бібліотеки Ф. In het. Вишневська, а потім ведучі — її колеги Л. D.. Шуйська, O.. Yu. Люх, En. M. Шишко, En. B. Яковчук, O.. In het. Мігунова, учні 11-Б класу Андрушівської ЗОШ І-ІІІ ст. # 1, які прийшли на зустріч з поезією А. Met. Малишка разом зі своїм класним керівником Н. B. Feschenko, вплітали свої розповіді у вінок життя і творчості творця неперевершеного поетичного слова. Художній світ, створений ним, — це великий і щедрий дар рідній Україні.
Слово за словом, вірш за віршем прихильники творчості А. Met. Малишка входили в цей світ, доторкалися до нього своїми серцями, закоханими в поезію, і переконувалися, що це — свята правда. Людей старшого віку, котрі сиділи в залі, його творчий доробок тривожив душу по-особливому, бо їх дитинство, юність, час становлення супроводжувалися піснями, віршами поета, котрий вчив любити Вітчизну, отчий дім. В одному зі своїх віршів він проникливо каже:

Україно моя,
мені в світі нічого не треба,
Тільки б голос твій чути
і ніжність твою берегти…

До висот поетичної творчості піднесло його й ще одне потужне джерело — материна пісня і материнська любов. До своєї неньки, яку так обожнював, чиї руки пестили з дитинства, а кроки і душа йшли з ним поруч по життю, підтримували в годину радості й печалі, En. Met. Малишко проникливо промовляє:

Як синя птиця.
Мати моя, hebben.
Стара голубка в сяйві сивини…
Пройшло тих літ не мало,
не багато.
І де вони, малі твої сини?
Подвір’я тихе і дідівську хату,
Казок Дніпрових
золоті мости.
Тебе маленьку,
рідну, сивувату
Дано навіки
в серці пронести.

Неньці, всім українським жінкам-матерям поет присвятив багато чудових поезій, на яких виховувалися і виховуються покоління.
В невеличкому і затишному залі, як спокійний потічок, текла розповідь про талановиту людину. До глибини душі хвилювали його вірші, які читали старшокласники Еміна Маркевич, Микола Опанасюк. Скільки ніжності, вдячності і доброти відчувалося в голосі і душі Анни Коксун, коли вона виконувала пісню на слова А. Met. Малишка «Вчителько моя».
Не сподівалися, blijkbaar, юнаки і дівчата, що на цій поетичній зустрічі, що проходила в невимушеній атмосфері за чашкою чаю, вони відкриють для себе нового Малишка, який умів і пристрасно кохати, і берегти в душі оту єдину стежину, що веде до рідної хати.
Скільки хвилюючих, ніжних і трепетних пісень поета прозвучало в залі у виконанні працівників районного будинку культури. серед них — «Рідна мати моя», «Ми підем, де трави похилі», «Моя стежина».
Майже чотири десятиліття Андрій Малишко сипав зі свого поетичного неба на землю розмаїті зірки-поезії. І хоч пішов у вічність дочасно, він залишається для нас співцем життя, молодості і любові.