This page is hosted for free by zzz.com.ua, if you are owner of this page, you can remove this message and gain access to many additional features by upgrading your hosting to PRO or VIP for just 32.50 UAH.
Do you want to support owner of this site? Click here and donate to his account some amount, he will be able to use it to pay for any of our services, including removing this ad.
Blog c.andrushevka, Zjytomyr
Online vertalen

Internet reclame UBU
Statistieken van de site


Bezoekers voor de laatste 24 uur















Nikiporec Kuzma Musіjovich

Андрушівка Никипорець Кузьма МусійовичNikiporec Kuzma Musіjovich, вчитель фізики, відмінник народної освіти, почесний громадянин Андрушівки, veteraan van de grote patriottische oorlog.

Terwijl het voortdurend up-to-date brengen, vanuit de hoogte die u wilt een kijkje nemen op uw manier van leven, alle worden geëvalueerd, dat kunnen maken, analyseren, чи достойно жив і живу. Часу тепер на роздуми і оцінку є вдосталь. Тож, наче хроніку, кадр за кадром переглядаю все прожите…

Народився я в 1922 p. в с. Радичів Понорницького (нині Коропського) району Чернігівської області в бідній селянській родині, якій належало 1,5 десятини землі, не враховуючи городу і сінокосу на лузі біля Десни.

Матері не пам’ятаю, вона померла, коли я ще був малий. Батько одружився вдруге. Мачуха була доброю жінкою, до мене ставилася, як і до своїх дітей. Трудився з дитинства, глядів менших братиків Тимофія і Миколу. In 1938 p. закінчив семирічку і вступив у 8 клас Крисненської десятирічки, де з нашого села навчалося ще 13 studenten. В теплу пору року ми долали тих 8 км пішки, а взимку, коли були великі снігопади і яром було не пройти, а через с. Іванків — надто далеко, жив на квартирі. А вже в 10 класі добирався додому за будь-якої погоди аж увечері, стомлений лягав на теплу лежанку, засвічував каганець і готував уроки.

Але мало не залишив був школу — вийшов закон про платне навчання, а батькові нічим було платити за нього. Я дуже сумував, що доведеться покинути науку. Een van de mates vertelde dit aan leraren. De school heeft veroorloofd mij voor blijven leren. Dankzij deze goede en gevoelige man, Ik ben klaar met tien jaar, одержавши атестат відмінника.

У мене була мрія — вступити в Ленінградське військове артилерійське училище інструментальної розвідки. А для цього потрібні були гроші. Вирішив заробити їх сам. З цією метою ми з товаришем попросилися в бригаду, яка сплавляла ліс. Пароплавом добралися до Трубчевська Брянської області, поселилися у фанерних будочках на березі Десни. Пропрацювали день, а наступного десь під вечір прибіг посильний з контори лісосплаву зі страшною звісткою — сказав, щоб загасили всі вогнища, бо розпочалася війна. Потім він з’явився знову і повідомив, що мене викликають у військкомат.

Ось так я повернувся в батьківську хату без зароблених грошей, із розтоптаними війною планами, потім пішов в Понорницький військкомат. Декілька разів відправляли мене назад додому зі скупими пожитками в торбі та сухарями, веліли чекати повістку. Та скоро німці захопили наше село, розпочалися чорні дні окупації, розстріли, переслідування. Молодь виловлювали, як звірину, відправляли в Німеччину на примусові роботи. Піймали і мене. Привезли нас в район на комісію. Мені пощастило, arts, що робив огляд, був батьком мого колишнього однокласника, тож він сказав німцям, що в мене тиф, мене відпустили додому.

Аби вижити, працювали з батьком біля землі, яку весною 1943-го розділили німці між людьми, а також тяглову силу і інвентар. Нам дістався віл. Ним ми і орали поле — батько за плугом, а я — в погоничах.

Село наше звільнили від фашистського ярма 18 September 1943 p. і я пішов на фронт. Зарахували мене у 188-й артилерійський стрілецький полк Забайкальської стрілецької дивізії. Під час форсування Дніпра неподалік м. Лоєв, що в Білорусії, мене поранило, maar na het ziekenhuis al hadden gediend in de 915-th, mond.

Een of andere manier dringend mij in hoofdkwartier bataljon veroorzaken. Chef-staf gemeld, dat ik naar semimìsâčnì cursussen van junior luitenants verzonden. Ik weigerde te. Als echt wilde worden van een militaire, nu, Na het zien van de, die verantwoordelijkheid berust op hen, verloren verlangen.

Мої фронтові дороги пролягли не лише по території Білорусії, а й України — наш полк проходив через Овруч, тиждень стояв в Бердичеві, а потім взяв курс на Захід. В Тернопільській області вступили в запеклий бій з фашистами. В березні 1944-го мене вдруге поранило.

Після лікування в шпиталі м. Житомира служив в окремій винищувально-протитанковій дивізії.

In de samenstelling van dit stukje kwam naar Oostenrijk, waar m. Graz ontmoette dovgoždanu overwinning. Radoŝam had geen grenzen. Bijna alle van de zomer van 1945 de 1e we in het kamp aan de voet van de berg van de Alpen stonden. І тільки наприкінці серпня наша дивізія вирушила в напрямку Радянського Союзу. Думали, що уже не за горами Батьківщина. Але зупинилися в Румунії. Там і зимували. В грудні 1946 p. я демобілізувався. Рік працював у колгоспі на різних роботах.

Одного разу до нас в хату завітав вчитель молодших класів Г. T. Ященко і запропонував мені йти працювати в школу. Його пропозиція мене трохи спантеличила, бо ж не мав ніякої підготовки. Та Григорій Тихонович пообіцяв у всьому допомогти. І допоміг. Так я став вчителем. Заочно закінчив Новгород-Сіверське педагогічне училище імені Ушинського. Всякі курйози були на початку моєї педагогічної діяльності. Все ж робота з дітьми мені подобалась і батьки моїх учнів були задоволені та й завідуючий райвно врешті підбадьорив, сказавши, що з мене буде-таки непоганий вчитель.

Я вирішив і далі йти цією життєвою стежкою — у 1951 p. вступив на фізичний факультет Київського держуніверситету ім. T. G. Sjevtsjenko.

Завідувач кафедри молекулярної фізики О. Met. Голік дуже хотів, аби я залишився працювати у нього на кафедрі, але я вирішив продовжувати вчителювати. Коли було розприділення, вибрав собі Андрушівку, де на педагогічній ниві пропрацював з 1956 door 1992 jaar. Знаю, що був надто вимогливим вчителем, бо хотів, аби мій предмет знали. Під час численних зустрічей випускників різних років, на які мене завжди запрошують, я зрозумів, що колишні мої учні не тримають на мене зла, а навпаки — вдячні за науку.

За роки педагогічної роботи нагороджений грамотами дирекції школи, райвідділу освіти, міністерства освіти України та Радянського Союзу, а також нагрудним знаком «Відмінник народної освіти», присвоєне мені звання “старший вчитель”, “вчитель-методист”. Але найвищою нагородою для мене є шана і вдячність моїх колишніх учнів, повага людей, з якими працював і живу поруч.

Скажу відверто, нелегке життя прожив, багато трудився фізично. Я й тепер у свої 90 не випускаю з рук сокири і пилки.

Важко уже, але я задоволений. Не збираюся здаватися рокам.

Кузьма Никипорець


Internet reclame UBU

Internet reclame UBU
website 8 Van 10 op basis van 75 evaluaties. 32 gebruiker reviews.