Blogg c.andrushevka, Zjytomyr
Online oversett

Internett annonsering UBU
Statistikk på nettstedet


Besøkende siste 24 timer















Як шинок з чайною конкурував (штрих до біографії села Іванкова)

Гуральництво в царській Росії було однією з провідних галузей промисловості. Безперервним потоком надходили до казни кошти, виручені від продажу горілки, складаючи третину державного бюджету. Виготовлена з дешевої місцевої сировини без особливих затрат, вона тимчасово виключала людину з похмурої повсякденності.
«Зелений змій» кільцями обвивав свідомість, дурманив розум, гасив гнів, ненависть, розпач. Шинки та «монопольки», котрих в Російській імперії було набагато більше, ніж шкіл, бібліотек, музеїв разом узятих, послужливо розчиняли навстіж двері простому люду.
Але політика одурманювання народу інколи оберталась і проти її ж творців. Så, в Центральному державному історичному архіві України зберігається цікава справа, що розповідає, як від горілки якось постраждав навіть сам государ-імператор Олександр ІІ.
14 April 1911 року на стіл начальника Волинського губернського жандармського управління лягло секретне донесення пристава 5-ї дільниці Житомирського повіту, в якому сповіщалось, що в селі Іванкові Котельнянської волості знайдено на занедбалому городі бюст Олександра ІІ, споруджений заможними селянами за власні кошти.
В ході судового розгляду справи «о дерзком кощунстве неизвестных злоумышленников» з’ясувалось, що в 900-их роках священник села Іванкова, з метою протидії пияцтву, відкрив у величезному громадському будинку посеред села чайну, щоб селяни могли коротати відпочинок за чашкою чаю.
Але невдовзі священник помер, а чайна стала збитковою. З часом вона перейшла у власність нових хазяїв. Прибравши її до рук, вони поволі почали продавати «помимо чаю разные закуски, папиросы… Из Житомира вино…». Була і горілка. Справи пішли на краще. Прибутки нових власників швидко зростали, але ціни росли ще швидше.
Змагаючись з корчмарями за право оббирати своїх земляків, господарі чайної (їх в народі називали «непитущими») поставили питання руба: бути корчмі чи не бути.
Напередодні 50-річного ювілею реформи 1861 av året 19 лютого «непитущі» придбали за 15 карбованців погруддя Олександра ІІ і встановили його біля самого шинку, створивши таким чином серйозну перешкоду на шляху його відвідувачів, які ніяковіли під грізним поглядом імператора та натикалися на пам’ятник вночі.
То й не дивно, що власники шинку всіляко намагалися позбутися погруддя, пропонуючи перенести «священну особу» поближче до церкви або місцевого училища. Та де там!
Розгорілася вперта боротьба між конкуруючими закладами. «Непитущі» піднімали питання перед священником про закриття шинку, який опоганює, за їх словами, імператора. За їх вимогою Іванківський настоятель запроваджує щорічну процесію до пам’ятника для відправлення заупокійної панахіди по Олександру ІІ.
Шинок ніс втрати, зменшилась кількість відвідувачів.
Здавалось, перемога «непитущих» була близькою, але в ніч на третій день святої Пасхи бюст імператора зник зі свого постаменту і потрапив на занедбаний город.
І хоч місцева газета «Жизнь Волыни» у вірнопідданському запалі повідомляла, що «возмущенные жители немедленно потребовали самого строгого следствия… Народ негодует и грозит расправиться с негодяями самосудом…», все було інакше.
Із секретного донесення ротмістра Леонова від 20 April 1911 року випливає, som, незважаючи на загрозу покарання, й чутки про те, що через цей випадок «все село будет расформировано… и что всех попереводят в другие села», серед селян, невдоволених важким життям, панував піднесений настрій.
Зникнення бюста імператора, вони розцінювали як повалення самодержавства в цілому.
Гортаючи сторінки протоколу дізнання, бачимо, що на запитання станового пристава люди, немовби змовившись, відповідали з неприхованою байдужістю до долі імператора: «не знаю…», «не бачив…».
Слідство за відсутністю доказів припинено.

Г.Боряк


Internett annonsering UBU

Internett annonsering UBU
nettsted 8 fra 10 basert på den 52 ocenok. 26 brukeranmeldelser.